Популізм: що це і з чим його їдять

Популізм – одне з тих слів, яке останніми роками стало модним серед українських політиків і увійшло у стандартний лексикон звинувачень опонентів. Популістами сьогодні називають усіх без розбору політиків, популізмом – усі їх заяви.

Проте популізм – це конкретний термін, який має своє значення, тлумачення та історію. І щоб не кидатися термінами голослівно, як це роблять робити і деякі справжні популісти, давайте розберемось, що ж означає цей термін.

Популізм як течія зародився у США у кінці ХІХ століття з Народної партії, яка у 1890-х претендувала стати справжньою «третьою партією» США на рівні з республіканцями та демократами. Втім, популярність партії різко впала вже на початку ХХ століття. Протягом майже 100 років популізм проявляв себе лише у поодиноких випадках, але одночасно з розвитком нових медіа та повсюдним падінням журналістських стандартів на початку ХХІ століття зазнав справжнього розквіту.

Джон Джудіс, автор книги «Великий вибух популізму», дсоілджує популізм у США та Західній Європі. Він наводить перелік таких країн, у яких за останні 5 років в тій чи іншій мірі до влади прийшли популісти: США, Великобританія, Франція, Іспанія, Італія, Нідерланди, Греція, Данія, Австрія, Швейцарія, Швеція, Норвегія, Фінляндія.

Україна зі своїм розквітом популізму опиняється не в такій вже і поганій компанії, нехай це і мало радує.

Популізм як течію вирізняє кілька ключових факторів:

  1. Розділення на народ та еліту і їх протиставлення

У своїй риториці популісти протиставляють дві сутності – народ і еліту. При цьому обидва поняття – умовні. «Еліту» можна замінити словами «влада», «олігархи», «чиновники», «золотий відсоток» тощо. «Народом» же популісти називають усю сукупність виборців, незалежно від класу, національності, статусу. Усіх, хто може проголосувати за них.

Ліві популісти зазвичай протиставляють народ, який страждає і не отримує справедливих соціальних винагород, еліті, яка за рахунок народу живе, але не чує його і не сприймає його потреб. Ця схема має чіткий верх і низ.

Праві популісти додають іще один рівень. Тепер «народ» опиняється посередині між «елітою», яка живиться за його рахунок, і групою «інших», яким еліта потурає і допомагає в шкоду «народу». «Іншими» можуть бути біженці, гомосексуали, ліберали, ватніки тощо. Усі ці конструкти умовні і ґрунтуються лише на стереотипах, а не реальному положенні справ.

  1. Нагнітання гніву

Протиставлення народу та еліт супроводжується повсюдним нагнітанням гніву. Гнів – це саме та емоція, яку популіст намагається викликати своїми заявами. Надмірна емоційність у такому випадку знижує критичність сприйняття. Також гнів, відповідно до досліджень, є найбільш «вірусною» емоцією, яка найбільше схиляє до швидких і необдуманих дій.

  1. Прості рішення

Запорукою успіху популіста є його схильність пропонувати найпростіші рішення. Ці ідеї часто є непридатними для реалізації і безглуздими, проте мають бути максимально зрозумілими і не потребувати пояснень. Найкращі рішення поступаються у пріоритетності найпростішим.

Найяскравіший приклад – стіна, яку Дональд Трамп обіцяв побудувати на кордоні з Мексикою. Ця ідея була неймовірно дорогою, складною для виконання і не усувала способи, якими більшість мексиканців потрапляли в США. Але на відміну від складних програм зі змін трудового та міграційного законодавства, які справді могли би зарадити, ідея великої стіни була надзвичайно простою для розуміння і зрезонувала у багатьох виборців.

Бонус: необов’язковість

Усіх популістів об’єднує також один цікавий фактор – прийшовши до влади, вони відступають від своїх радикально-простих ідей, йдуть на співпрацю з елітами і працюють в межах існуючих політичних систем. Популістичний блиск ще лишається певний час у заявах, проте їх політика здебільшого має мало спільного з найгучнішими із заяв. Приклади США, Греції чи Іспанії є показовими в цьому плані.

 

Чи є зараз в Україні політики і політичні сили, які відповідають цим критеріям. Вочевидь, так і, на жаль, таких й справді більшість. На яскраво виражених популістичних позиціях стоять Олег Ляшко, Юлія Тимошенко, Вадим Рабіновіч та їх партії, близькими до популізму є «Опозиційний блок».

Які саме слабкості людської психіки та як протистояти популістам поговоримо у наступних текстах.

Залишити відповідь